Перевод фанфиков на украинский

Луна приземлилася на задньому дворі сестриньского замку. Чергувавший біля статуї Діскорда охоронець, явно не чекавший такого роду інспекції, миттєво прокинувся від ранкової дрімоти й прийняв важну осанку.
- Доброго ранку, принцесо. - стражник усім своїм видом намагався показати, що ні на секунду не зімкнув очей за весь час нічного чергування.

Луна ковзнула по ньому відсутнім поглядом, машинально кивнула й рішуче попрямувала у сторону замку. Швидкими широкими кроками, ледь не зриваючись на біг, вона перетнула задній двір та увійшла в хол.

Ранній ранок давав про себе знати - звичайно жваве, заповнене снующою туди й сюди прислугою приміщення було практично порожнім. Діловитий та позіхающий дворецький поспішав на кухню, щоб затвердити меню та насолодитися ранковою кавою. Але нічна правителька, що стрімко увійшла, миттєво змінила його плани.
- Здрастуйте, принцесо.
- Де Селестія? - різко випалила Луна, зупиняючись посеред холу.
- У тронній залі, я гадаю. - дворецький здивовано втупився в молодшу з царюючих сестер.
Почувши відповідь, Луна зараз же рвонула по напрямку до центрального приміщення замку. Дворецький, остаточно зміркувавший, що справа серйозна, поспішив за нею.
- Щось не так, принцесо? Я можу чим-небудь допомогти?
Луна, не вповільнюючи кроку, уважно подивилася на нього.
- Все не так. Я.. Я не знаю, спершу мені треба порадитися з сестрою.
- Добре, принцесо, я доповім про вас. - дворецький перейшов на рись й помчав уперед.
Спершу Луна інстинктивно поскакала за ним, але майже одразу уповільнила рух, знову переходячи на швидкі кроки. Мала відбутися серйозна розмова і необхідно було обміркувати свої слова. Селестія не з тих, хто ставить емоції вище обґрунтованих доводів.
Принцеса завернула за кут та опинилася у невеликому коридорі, що завершуєтся входом до тронної зали. Попереду, за закритими дверями було чути приглушений голос дворецького.
- Ваша високосте, принцеса Луна повернулася з Кришталевої Імперії.
Луна призупинилася, кілька разів глибоко зітхнула, та, зібравшись з думками, відчинила двері. Тронна зала була величезна, порожня й холодна. Селестія сиділа на своєму місці, задумливо опустивши голову. Білосніжний окрас у ранковому світлі здавався сірим, я яскрава грива, що переливається, ніби вицвіла.
- Залиш нас. - Луна кивнула дворецькому, і той оперативно зник за дверями.
Ледь стримуючи бажання кинутись уперед, молодша сестра впевненими кроками підійшла до трону. Цокіт копит неприємно дзвінкою та порожньою луною відгукувався в абсолютній тиші зали.
- Тіє, нам треба серйозно поговорити. Ти не уявляєш собі, що там коїться. Це просто жахливо. - Темно синя алікорн болісно намагалася підібрати слова, розуміючи, що в неї не виходить говорити так само ясно й складно, як звичайно робить сестра. - Сомбра просто монстр. Он усе продумав. Я два дні провела, копаючись у їхніх паперах, намагаючись знайти хоч яку-небудь зачіпку. Ти ж знаєш, я далека від бюрократичної метушні, але з цього боку до них неможливо підкопатися..
- Луно.. - голос сестри звучав важко й глухо.
- Постривай, я знаю, що ти хочеш сказати. Але ти не бачила того, що бачила я!- Луна окрім своєї волі дала прорватися емоціям, але зараз же осікла себе. - Це справжній геноцид. Ми не повинні були дати цьому відбутися, а тепер уже пізно. Ти собі просто не можеш уявити, що ховається за офіційними звітами.
- Луно.. - білосніжна правителька сиділа все так само, ніби застигла, придавлена вантажем важких роздумів.
- Сестро, послухай мене. Ми повинні об'явити війну. Так, нехай нас запам'ятають як агресорів, але ми зобов'язані врятувати тих, кого ще можна врятувати! - Луна знову зітнулася, зрозумівши, що в серцях почала повторюватися.
- Луно.. - у третій раз здавлено вимовила Селестія й, нарешті, підняла голову. - Я все це знаю.
Принцеса ночі здивовано була відкрила рота, але, побачивши очі сестри, не змогла вимовити ані звука.
- Я знаю. Але вже пізно. - Селестія ледве стримувалася, аби не зірватися в ридання. - Тепер занадто пізно.